Історія Брошнева

Найдавніші сліди перебування людини в нашому, Ронятівському  районі відносяться до доби міді. На території району знайдено сокири того часу, кинджали та інші речі.

Трохи пізніші розкопки свідчать про те, що наш край був заселений слов’янами. На території району знайдено слов’янське городище, яке відноситься до Х століття нашої ери (тобто дерев’яні укріплення, гончарні печі, кургани із захороненнями).

У Х – ХІ століттях Прикарпаття входило до складу давньоруської держави – Київської Русі. Пізніше, під час періоду феодальної роздробленості, в 1141 році на Прикарпатті утворилося Галицьке, а згодом Галицько – Волинське князівство. Проте після татаро – монгольської навали 1241 року Галицько – Волинське князівство занепадає і його поступово захоплюють польські і литовські феодали.

Саме до доби польсько – литовської належить час виникнення нашого села Брошнів.

Початок його історії відносять до далекого ХVІ століття, а саме  1515 року, коли землі між річками Сівкою, на півночі та річкою Чечва на півдні були передані польським королем Сигізмундом Августом братам Брошньовським. По сусідству уже були села Сваричів, Тужилів, Голинь, село за лісом (як його тоді називали) Креховичі.

Брати з часом побудували тут свій осідок та спровадили трохи селян для домашньої та господарської роботи. З часом навколо панської садиби виріс невеликий хутірець з кількох хат, оточений березовими і вільховими лісами.

Проте уже за сто років у польських торгівельних документах Брошнів згадується як повноцінне село неподалік торгівельного шляху.

В селі з прадавніх часів була каплиця, яку обслуговував священик із сусіднього Голиня, проте, довший час не було своєї церкви. Родовід жителів села походить від декількох прізвищ, що були найбільш поширені в селі. Це Курташі, Костюки, Косарі. Ці прізвища носять більшість брошнівців і в наш час.

В свій час Брошнів пережив розквіт і разом із більшістю українців – закріпачення та виснажливу, нелюдську панщину. Неодноразово вочевидь брошнівці були учасниками антипольських та антипанських повстань  Мухи, Височана ( в часи Хмельниччини), зазнавали турецько – татарських набігів та полонів. Проте достовірних документів про це не збереглося. А вже пізніше через розподіли Польщі в кінці ХVІІІ століття Брошнів, разом із усією Галичиною опинився в складі Австрійської(пізніше - Австро-Угорської) імперії.

Більше відомостей про життя села збереглося уже з новітніх часів. В 1844 році в селі було засновано однокласну парафіяльну школу, яка з часом побільшувала кількість років навчання.

Згідно з передань після скасування панщини у 1848 році остання графиня Брошньовська виїхала з села продавши маєток. Згодом в селі з’являються два фільварки (великі панські господарства). Власником одного з них був пан Голубовський, який мешкав у Відні, час від часу заїжджаючи у свій брошнівський маєток, яким управляли економи. Часто любив їздити у гори на полювання. Одного разу він опинився у смертельній небезпеці: розлючений ведмідь мав його роздерти. Він чудом урятувався, сховавшись на високій скелі. Після цього випадку пан Голубовський привіз з гір уламок цієї скали і заповів, щоб йому з неї поставили хрест – пам’ятник на могилі. І по сьогоднішній день на старому сільському цвинтарі збереглася його могила з пам’ятником у вигляді каменя з хрестом угорі.

В 1884 році документи фіксують  в селі Брошнів Долинського повіту Калуського шкільного округу філіальну школу. Вчителем в якій значиться Іван Матковський. В школі навчалася 21 дитина.

Водночас із вісімдесятих років ХІХ століття розпочинається новий період існування Брошнева. В цей час австрійські капіталісти Шраєр та Іштер зорієнтувавшись у багатствах, можливостях та умовах регіону, скуповують у брошнівських селян землю та будують у Брошневі деревообробний завод. Будинки для адміністрації та бараки для робітників поклали початок новому селищу. Деякі з цих споруд зберігалися буквально донедавна, як, наприклад, будинок-барак, по вулиці Незалежності. Більш як сторічна будівля згоріла від  необережного поводження з вогнем одним із мешканців.

В 1888 році деревообробний завод почав уже працювати. Мав 10 пилорам, токарний і слюсарний цехи. Умови праці на заводі були надзвичайно важкі. Робочий день тривав 12 годин, а влітку 13-14. Плата була 1-2 крейцери. Жінки одержували вдвоє менше.

Працювали на заводі Шраєра та Іштера в основному переселенці – німці і поляки. Їх люди поміж себе називали осадниками. Тому й селище одержало двослівну назву – Брошнів – Осада.

В 1994 році в селищі відкрили однокласну школу, а в 1912 році – двокласну.

Внаслідок важких умов праці на заводі робітники намагалися захищати свої права з допомогою страйків. Одним з перших страйк відбувся у 1906 році, його підтримали робітники калійного заводу сусіднього Калуша. В 1911 році на деревообробному заводі відбувся ще один великий страйк. Працюючі вимагали підвищення заробітної плати.

Ще одною будовою в селі стала вузькоколійна залізниця (в наш час уже розібрана) що вела від Брошнева аж в гори (Осмолода, Підлюте). Будівництво її розпочалося 1900 року і вона була призначена для перевезення деревини на заводи Брошнева.

Завод Шраєра та Іштера проіснував до початку першої світової війни, точних років припинення його діяльності не встановлено, різні джерела називають різні дати. А з 1909 року землі у брошнівських селян скупає граф Потоцький і незабаром продає їх для будівництва нового заводу. Власником його став ще один австрійський капіталіст – Глезінгер. Десь у 1911-1912 роках фірма «Глезінгер» почала виготовляти високоякісну продукцію – переважно лісопильну. Тому серед багатьох працівників фірма мала ще одну назву – тартак.

На заводі працювало майже 1000 робітників. Робочий день становив 12 годин, а середній заробіток – не більше 4 крон. Всі інженерно – технічні посади займали в основному іноземці – німці, поляки, євреї, а українці були рядовими робітниками.

В 1912 році уже на новому заводі вибухнув масштабний страйк, що тривав два тижні. Страйковий комітет розставив на заводі робітничі пікети, щоб не допустити на роботу штрейкбрехерів. Через страйк робітники отримали підвищення заробітної плати та дозвіл на отримання відходів виробництва на паливо.

Тимчасом у селі Брошневі уже згадуваний пан Голубовський на початку ХХ століття продав свій маєток. Його купив Йосафат Конєвич, виходець із села Кропивник, що на Калущині. Пан Конєвич молодим хлопцем поїхав на заробітки в Америку. Повернувшись звідти, купив цей маєток. Довший час він керував своїм господарством, а село Брошнів залишалось сільськогосподарським на відміну від сусіднього промислового Брошнева – Осади.

З давнього часу в селі на горі стояла маленька церковця, що рахувалася капличкою і з початком ХХ століття в селі заговорили про потребу побудови нової церкви. Всі кошти на її побудову були зібрані громадою. Нову церкву побудували поряд із старою. Проект розробив інженер з Рожнятова на прохання громади села, а будували її майстри із сусіднього села Ціневи, які мали великий досвід у цій справі. Церква була освячена 10 листопада 1910 року в честь святої мучениці Параскевії при великому зібранні народу.

З початком першої світової війни в австрійську армію було мобілізовано багато робітників і селян Брошнева і Брошнева – Осади. Багато з них так ніколи не повернулися додому. Зазнавав Брошнів і військових злигоднів. Кілька раз через нього проходили наступаючі та відступаючі війська, по щасливій випадковості не завдаючи йому значних втрат. Майже постійно у 1915 – 1916 роках у Брошневі перебував австрійський військовий табір та шпиталь.

 У жовтні 1918 року в Австро – Угорщині відбулась революція і ця держава перестала існувати, роздробившись на кілька малих держав. На цьому тлі українці спробували захопити владу в Галичині (Листопадовий Зрив). Із середини листопада також на терені Брошнева існувала українська влада, брошнівські селяни та робітники ще встигли повоювати у війні із поляками, проте на територій Брошнева, як на загал на всій територій Західно- Української Народної Республіки панував спокій і певною мірою продовжувалось господарське життя.

Та коли на весні 1919 року в Польщу прибула армія генерала Геллера, війська ЗУНР змушені були відступати і бої в короткім часі відбувались і на теренах неподалік Брошнева. Проте остаточна перемога була за поляками і знову у Брошневі панували іноземці.

Це важкий історичний період подарував Брошневу ще один історичний епізод. Дочка тодішнього війта Ліщинського, Марія Ліщинська, що була певний час учителькою в місцевій школі, одружилась у 1916 (1917 ? ) році із Дмитром Вітовським. На жаль не потривав цей шлюб довго через трагічну загибель Вітовського. Проте тепер в пам'ять про нього та його дружину, в Брошневі – Осаді височить величний пам’ятник Дмитру Вітовському.

За польський період (1921 – 1939 рр.) у Брошневі осаді нарощується виробництво деревини. В 1921 році німецький промисловець Фрімер береться за зведення ще одного потужного лісопильного підприємства і незабаром новий завод розпочинає роботу.

За польського часу життя села і селища було досить спокійним і лише час від часу переривалось страйками на заводах чи виборами до польського сейму. Наш край не був ареною активних дій українських підпільників.

Натомість поширювалась освіченість населення. Зокрема продовжували існувати школи, а в 1930 -1934 рр. в селі Брошневі було збудовано читальню товариства «Просвіта». В читальні була велика бібліотека. А також відбувались вистави сільських аматорів та професійних артистів, існували спортивні товариства, футбольна команда.

У вересні 1939 року розпочалась друга світова війна, розлетілась Польща, а в Галичину повернулись більшовики.

Для села Брошнева з приходом радянської влади настали нелегкі часи: кілька сімей найбагатших селян виселяють до Сибіру, а у Брошневі – Осаді, у вересні 1939 року з приходом радянської влади заводи підпорядковуються центральній владі і отримують відповідно назви: колишня фірма Глезінгера – Деревообробний комбінат  (ДОК) імені 17 вересня, а завод Фрімера – ДОК № 9 імені Тимошенка, а згодом – Брошнівський лісокомбінат (ЛК).

Проте радянська влада не пробула тривалий час на наших теренах. 22 червня 1941 року розпочинається радянсько – німецька війна і вже 29 червня новими господарями села стали німці, часто в селі бували і угорці. Обидвом Брошневам пощастило не відчути на собі тягаря боїв – їх залишено практично без бою, лише спалено частину заводів відступаючими радянськими прикордонниками.

Проте велика повінь літа 1941 року понищила урожай, а також дороги і мости. Тож у нашим жителям довелось відбути у 1941 -1942 рр. великий голод.

Аж до повернення радянських військ наш край входив до рейхскомісаріату, в ньому панували трохи інші порядки ніж в іншій Україні. Десь із 1943 року на теренах рожнятівщини з’являються перші загони УПА, які розвивають бурхливу діяльність. Багато брошнівчан перебувало в повстанських загонах, багато загинуло за волю України. В найактивніший період 1944 – 1946 років на наших теренах відбувались безперервні рейди загонів УПА, бої із загонами НКВС та «стрибків», напади на відділи міліції  і органи влади. В селах було багато підпільників, а останній бій в селі Брошневі відбувся у 1949 році, коли виказані зрадником підпільники в криївці під однією з хат, оборонялись проти загону НКВС, а далі підірвали себе гранатами. В пам'ять про це на цьому місці (сучасне господарство подружжя Мельників) встановлено, за часів незалежності, пам’ятний знак.

Після повернення радянської влади у липні 1944 року в селі певний час перебував військовий гарнізон, що було пов’язано з діяльністю УПА. В цей час (1946 – 953 рр.) на території Брошнева – Осади (сучасна вулиця Лесі Українки) знаходився пересильний табір для тих кого радянська влада відправляла в Сибір. Після 1953 року бараки табору стали місцем проживання для сімей примусово виселених із Лемківщини, один із цих бараків зберігся і досі.

Важка доля чекала тодішню еліту нашого краю – священників. Першим, у серпні 1944 року був заарештований сільський священик о. Теодор Давидюк. Невідомо про його засудження, але відтоді він пропав безвісти.

У 1946 році у Львові відбувся псевдособор, який скасував УГКЦ, тодішній священик села Брошнева о. Ярослав Сов'як не згодився перейти до РПЦ, був заарештований і засуджений на 10 років. Після амністій у травні 1955 року був звільнений і повернувся у Брошнів де в недостатках і бідності жив до останніх днів свого життя і похований на сільському цвинтарі.

  У тому ж 1946 році влада реквізувала млин у приватного господаря, який знаходився на річці, яка від нього і отримала назву – Млинівка, а згодом розібрала його. У 1950 – х коли основні сили УПА були знищені, у нашому та сусідніх селах примусово були створені колгоспи. Першим головою великого колгоспу в Брошневі став присланий зі сходу Сергій Федорович Голуб, який зумів стати абсолютним керівником села.

В 1961 році була закрита церква у селі,  а парафіян прилучено до церкви в сусідньому селі Креховичі. Пізніше, незважаючи на опір селян внутрішнє оздоблення церкви було спалено чи порубано, а приміщення почали використовувати під склад.

Тимчасом дедалі більше зростає, через роботу підприємств, Брошнів – Осада. Відкривають наступні класи школи, з’являється професійно – технічне училище (сучасний ліцей). В 1960 році в селищі з’являється велична будівля Будинку культури. Брошнівська футбольна команда «Карпати» навіть стає чемпіоном УРСР серед аматорських колективів.

ДОК ім. 17 вересня в середині 60 – х років проводить вдосконалення виробництва і реорганізацію та перетворюється в потужний комплекс – лісокомбінат «Осмолода». Проте умови праці робітників залишаються важкими, зберігаєтся високий рівень травматизму та низька оплата праці. Радянська влада нічого не робить для «буржуазних націоналістів», які нібито живуть на заході УРСР.

В 1955 році для необхідного ремонту вузькоколійного залізничного складу, який доставляв деревину з гір на деревообробні комбінати, створено центральні ремонтні технічні майстерні (ЦРММ), які в народі одержали назву «цегарем». Згодом підприємство розширило виробничі площі і почало виготовляти нестандартне обладнання для лісокомбінатів західного регіону (під назвою «Лісдревмаш»).

З початком горбачовської перебудови хвиля звільнення із запізненням доходить і до наших країв. Твориться районний осередок Народного Руху, відновлюється релігійне життя, відбуваються мітинги та проходять перші до певної міри демократичні вибори. 22 січня 1991 року брошнівчани  також беруть участь у грандіозному ланцюгу єднання Київ – Львів – Івано-Франківськ.

І ось нарешті 24 серпня проголошено незалежність України. Всі мої односельці підтримують це рішення на референдумі 1 грудня того ж року, проте В’ячеслав Чорновіл, за якого голосували також майже одностайно так і не стає Президентом.

 Рішенням Івано-Франківської обласної ради від 15.07.1993 р. утворена  Брошнівська сільська рада  (детальніше)