День місцевого самоврядування

 Кожного року 7 грудня ми святкуємо День місцевого самоврядування. На жаль, наразі це ще не зовсім свято місцевого самоврядування  - це всього лиш день, який нам треба зробити святом …

Прийшовши з мажоритарного округу у районну раду в 2010 р. розумів – бути депутатом не привілей, а відповідальність.  За два роки на жаль довелось усвідомити ще одне – не так і багато можливостей у депутата місцевої ради, а перешкод, безліч: від напевно найбільшої проблеми - фінансової  і аж до відсутності чітких критеріїв для того, щоб поділити ті невеличкі фінансові ресурси серед усіх  потреб району…

Та будучи, на даний момент наймолодшим депутатом районної ради  - усвідомлюю, що ще й досі, попри все, залишаюсь мрійником  -  завжди хочеться, що б можна було зробити більше аніж це можливо на даний час. А зробити можна чимраз менше, адже тільки останнім часом Верховною Радою України було прийнято ряд законів, які  істотно обмежили права органів місцевого самоврядування.

***

І все ж, чому ж йдуть у депутати місцевих рад ?  Дехто прагне реалізувати себе, а  хтось – зробити політичну кар’єру чи кар’єру в органах влади. Для когось, це задоволення від того, що тебе поважать і обирають люди, а для декого, це спосіб реалізувати бізнес- чи владні інтереси. Інші  -  просто за велінням серця,  бо не можуть інакше, бо відчувають – нашу країну треба змінювати, якщо нічого не зміниться – не буде України … І починати треба не тільки із Києва, з президента,  уряду та парламенту, а також і з провінції, з глибинки, з кожного маленького села і невеликого району.

Що ж означає бути депутатом місцевої ради чи головою села/селища ?  Насамперед – відповідальність перед людьми, що тебе обрали. Також це значить - бути професійно обізнаним із станом справ в усіх сферах життя села, селища чи району. Це потреба знаходити спільну мову із земляками і з колегами-депутатами, а інколи  - настояти на своїй власній думці, якщо вважаєш її правильною. В сучасних українських умовах – це також вміння випросити чи «вибити» фінанси для свого населеного пункту. І безліч, безліч іншого…

Часто запитую сам у себе та й обговорюємо з іншими депутатами: як, якими законами та механізмами зробити владу на місцях більш ефективною, які реформи слід провести ? І з жалем розуміємо, що те все залежить від депутатів не стільки місцевих рад, а парламенту, а від них от уже понад десять років багато слів і обговорень, та мало дій…

Найперше, що важливо, то це, чому повсюди у світі  влада справді в руках у народу, а у нас – не зовсім. Відповідь проста: тому що виконавчі органи всюди підпорядковані виключно радам, а у нас ні.

А це ж основний принцип управління: двовладдя бути не може. «Два хазяїна на одному подвір’ї» - що може бути гірше ?  Навіть коли голова та депутати районної ради і голова районної державної адміністрації не протистоять один одному, а намагаються співпрацювати – все одно це навряд чи приведе до добра, бо одні з них обрані, а інший призначається, а отже більше залежить не від громади, а від того, хто призначає; одні зазвичай представляють (на Заході України, наприклад) опозицію, а інші - владу; один має можливість оперативно розпоряджаються невеличким, але все ж бюджетом району, а інші  - можуть впливати тільки через прийняття змін до бюджету.

Єдиний вихід з цієї ситуації  - утворення місцевими радами виконавчих органів з повноваженнями,  бюджетом і відповідальністю за розвиток територій і громад, а держадміністрації відповідно мають бути ліквідовані. Ну і очевидно, якщо на місця, будуть передані повноваження, то потрібний жорсткий контроль за їх реалізацією, задля дотримання законності, професіоналізму та  компетентності.

Зрозуміло, що влада тоді є владою, коли вона, окрім повноважень, має ще й ресурс на їх реалізацію, тобто, щоб ці повноваження належно фінансувалися. На даний час більшість громад в Україні є дотаційними. І це не стільки вина місцевих рад, як вина системи влади та принципів  формування бюджету. Необхідно розширити фінансову базу місцевого самоврядування, треба змінювати Бюджетний кодекс, потрібен закон про місцеві податки та збори, перерозподіл того, що відправляється на Київ і залишається на місцях. І для цього потрібні представники місцевого самоврядування у владі, зокрема у парламенті. Маємо надію, що з появою мажоритарників у Верховній Раді України, місцеве самоврядування отримає більш активних захисників, аніж до цього.  

Що ж іще варто змінити, щоб місцева влада отримала більші можливості щодо вирішення проблем людей ?

Потрібно налагодити дієвий  зворотній зв'язок органів місцевого самоврядування  в із громадами через прозорість рішень рад, їх доступність усім (в т. ч. і через мережу Інтернет); через проведення громадських слухань щодо найважливіших питань; має існувати механізм відкликання міських/сільських голів, депутатів, громадами, що їх обирали. Взаємодії влади із громадами мали б сприяти і виключно мажоритарні вибори – щоб представниками населених пунктів ставали дійсно авторитетні люди, яких насправді поважають.

Депутати місцевих рад не працюють у відповідних радах на постійній основі, не отримують зарплатні і часто не є професійно підготовленими до ефективної роботи. На жаль організація професійної підготовки і підвищення кваліфікації  депутатів, а особливо тих хто обраний вперше, чомусь майже завжди залишаться поза увагою керівництва та апарату рад.  

Звідси, очевидно, для того, щоб люди йшли на посаду сільського/селищного голови або на посаду депутата, їх потрібно готувати. Їм треба мати уяву, що таке взагалі сільська/районна рада, які питання вона вирішує, що таке бюджет тощо. Якщо існує Молодіжна адміністрація, то чому б не могла існувати Молодіжна районна рада, де молоді, активні жителі району могли б отримувати знання про роботу місцевого самоврядування та вносити свій вклад у розвиток району. Зробити це варто для того, щоб на наступних місцевих виборах молоді люди (неважливо, від якої партії балотуватимуться) були готові до роботи, а місцева громада вже знала їх: хто що зробив, як працював.

На жаль чомусь більшість звикла – до депутата треба йти і казати «дай!» («дай гроші» переважно), а коли починаєш говорити «а давайте зробимо разом», то чомусь охочих майже не знаходиться. Мало хто з жителів громад прагне до безпосередньої і постійної участі у вирішенні питань місцевого значення, а тому підтримка активних, тих хто здатний самоорганізуватись,  розвиток активності, зокрема через місцеві гранти на проекти розвитку – важливе завдання місцевих рад.

Має існувати  також стратегія розвитку району в цілому, адже після кожної сесії районної ради розумієш, наскільки не вистачає реального планування в роботі ради, а не «фантастичних» програм, які ніколи фінансово не будуть забезпечені.

Звичайно, в умовах постійної нестачі коштів важко щось реальне планувати  хоча б на кілька років наперед і якщо нічого не зміниться, то доведеться чітко визначати, що є першочерговим, а що можна відкласти. Який напрямок розвитку нашого району ми виберемо: будуватимемо «туристичний рай» чи займемось створенням сільськогосподарсько-промислового «фундаменту» для подальшого розвитку району. Адже при нестачі грошей намагатись йти в усіх напрямках одночасно навряд чи вийде.

Місцеве самоврядування безперечно розвиватиметься і надалі. Поштовхом до цього стане  самоорганізація людей і усвідомлення того, що нам жителям малих і великих сіл та селищ належиться більше аніж нам виділяють з барського плеча київські пани.  З усвідомлення того, що  ми, краще знаємо скільки ліжко-місць у лікарнях нам треба, яку школу ремонтувати і де будувати дитячий садочок,  розпочнеться втілення справжнього, а не показного самоуправління на місцях.

Залишається тільки із наполегливістю взятись за справу  - і довести її до завершення.  Іншого не дано… Тому у день місцевого самоврядування хочеться побажати усім  головам рад, депутатам та працівникам   місцевого самоврядування здоров’я, благополуччя і, звичайно, -  успіхів у нелегкій та відповідальній праці на благо України та своєї громади.

Мельник Віталій

кандидат політичних наук,

депутат Рожнятівської районної ради