А тим часом, коли я гортала сімейні альбоми родичів блаженнішого (його батько — Юрій Шевчук родом із Брошнева-Осади), мою увагу привернула світлина кінця 80-х років минулого століття, на якій — родина патріарха. Мати Віра Василівна, Святослав та молодший його брат Всеволод, батько Юрій іванович — всі, одягнуті у вишиванках, сидять на дивані під розп’яттям ісуса Христа, вбраним традиційним вишитим рушником. Звісно, тоді вони ще й не відали, які високі сходини торує Господь для їхнього старшого сина Святославаѕ

Про що ж свідчить ця світлина? Безперечно, про боголюбивість і побожність, а ще — про глибокий патріотизм цієї родини. «Воно й не дивно, — каже родич Шевчуків із Брошнів-Осади Йосип Вінтон. — Адже у домівці покійного мого тестя івана Шевчука (батька Юрія), де свого часу жив і я з дружиною, неодноразово відправляли Богослужіння священики УГКЦ, які перебували в підпіллі. Стрий, де народився нинішній патріарх і звідки родом його мати, теж має сильні патріотичні традиції. Бо тут діяли осередки Українських січових стрільців та ОУН, і вперше на офіційному рівні у березні 1990-го підняли синьо-жовтий стяг та встановили перший пам’ятник Степанові Бандері. Попри те, що в радянські часи священиків примушували приймати православну віру, а тих, хто не бажав це робити, відправляли в тюрми та заслання, у Стрию, як і у нашому селищі, також існувала підпільна церква. В умовах підпілля виховали і главу УГКЦ».Мати Святослава, яка походить із української інтелігентної родини Крокісів, нині пенсіонерка, працювала вчителем музики у Стрийській музшколі. Батько трудився спершу на колії, а згодом — радіоінженером. Коли чекали свого первістка, між ними була своєрідна домовленість: якщо народиться хлопчик, ім’я йому обере батько, якщо дівчинка, — то мати. Отож Бог привів на світ Святослава. Коли він ще малим цікавився своїм іменем, п. Віра жартома відповідала: «У школі у вашому класі є багато ігорчиків, Петриків, івасиків, а Святослав — один. Коли ти зробиш щось погане, то одразу всі будуть знати, що це за Святославѕ» Та проблем із синами у батьків не було. Вони змалку прищеплювали їм такі чесноти, як чесність, повага до старших, лагідність, доброта. і діти розуміли, що вони представляють у своїх вчинках сім’ю Шевчуків, яку просто не мали права осоромити чи зганьбити. Тож зазвичай зразково поводилися, були наполегливими у навчанні і вчилися на «відмінно». Святослав був всесторонньо розвиненою дитиною. Збирав марки із репродукціями картин, монети. В його колекції були перші українські гривні. Цікавився архітектурою та історією, займався голубівництвом, а ще чудово грав на скрипці: закінчуючи музшколу, на випускному іспиті виконував твори за 2-й клас музичного училища. А ще — прекрасно співав. Ще маленьким, беручи свою маму за руку, дивився в її очі і починав українських народних пісень: «Ти ж мене підманулаѕ», «Ніч яка місячнаѕ». З платівок тоді вивчив напам’ять всі арії із відомих дитячих опер.«У 10—12 років почав читати молитовники старослов’янською мовою, які були вдома, — пригадує п. Юрій, батько блаженнішого. — Коли не розумів значення слів, звертався до дідуся Василя, котрий, маючи майже феноменальну пам’ять, знав майже всю Біблію. і ось коли поїхали на похорон до дідуся дружини в село Голобутів, 13-річний Святослав попросив дяка Степана Лесишина читати з ним Псалтир старослов’янською мовою. і так вони вдвох не раз брали до рук той Псалтир. З того часу, сідаючи на велосипеда чи в автобус, син торував дорогу до Голобутова, де разом зі Степаном вони дякували».Бажання стати священиком народилося у Святослава Шевчука ще тоді, коли мав йти до армії. Перед звільненням в запас батько їздив до нього на день народження у Луганськ. Трапилося так, що дорогою поїзд потрапив в аварію: вагони зійшли з рейок. і в ту ніч між батьком і сином відбулася серйозна розмова. Йшлося власне про те, чим займеться Святослав у майбутньому. Синова відповідь глибоко запала тоді у батькову душу. «Тату, я мрію вчитися за кордоном. Буду на бетоні спати, воду пити, але хочу гризти граніт науки», — сказав він. і мова йшла про дорогу, посвячену Богові.ѕА Господь таки був милосердний до цього юнака. Гострота розуму, наполегливість у навчанні і щоденні молитви давали добрі плоди. Попри те, що мріяв бути священиком, з Божої волі став наймолодшим єпископом УГКЦ, а згодом і патріархом, якому блаженніший Любомир Гузар передав провід УГКЦ. А в день хіротонії — висвячення в єпископи — його преосвященство архієпископ Мєчислав Мокшицький подарував Святославові Шевчуку особливу реліквію — особисту вервицю Папи Римського івана Павла II, з яким, навчаючись у Римі, був особисто знайомий наш патріарх і повчання якого особливо шанує й сповідує.«Раніше Святослав частіше приїжджав з батьками до Брошнева-Осади, — продовжує Йосип Вінтон. — Неодмінно на свято івана бував на цвинтарі в Брошневі, де поховано його дідуся івана. Він дуже любив свою тету Марію, мою спочилу у Бозі дружину, яку разом з іншими священиками 11 років тому тут поховав. і моя Маруся просто леліяла його: пам’ятаю, з якою любов’ю ночами вишивала Святославу перший фелон, як готувалася до його відвідин і тішилася ним, як слухала по радіо із Ватикану святі Літургії, які відправляв наш Святославѕ»А ще він бував неодноразово в гостях у тети Марії та вуйка Андрія Хомишиних (також уже покійні), які були особливо авторитетними для Святослава Шевчука. З ними розмовляв про духовне, і вони не раз робили йому цінні подарунки — старенькі молитовники, інша релігійна література.ѕЯ ж не можу відвести погляду від цієї сімейної світлини, яка чомусь «наспівує» мені відому мелодію української пісні: 

Зеновія ГОДОВАНЕЦЬ

Джерело - "Галичина"